Переважна більшість науковців вважає прабатьківщиною кельтів територію сучасних південно- і західнонімецьких земель: Баварії, Вюртенберга, Гессена і Рейнської області. На підставі даних топоніміки та археології, ґенеза кельтського етносу пов’язується з культурами доби бронзи Рейнсько-Дунайського регіону: унетицькою (1 пол. ІІ тис. до н. е.), курганних поховань (2 пол. ІІ тис. до н. е.) та полів поховань (до VIII ст. до н. е.). Прихильники центральноєвропейської теорії походження кельтів вважають, що на поч. І тис. до н. е. існувала спільна кельтська мова, яка була поширена у долині Середнього Рейну, північно-західних передгір’ях Альп і на Верхньому Дунаї. Саме звідти, на їхню думку, кельти просувалися у Центральну Європу, де змішувалися з місцевим населенням. Поряд із цим, існує альтернативна теорія, підтримувана наразі лише кількома науковцями, згідно з якою прабатьківщина кельтів розташовувалась на землях Ютландії, узбережжя Фрісландії та на островах західної частини Балтійського моря. Ця версія ґрунтується на повідомленні Аммана Марцелліна, який, у свою чергу, посилався на традицію кельтських жерців друїдів.
У будь-якому випадку, відлік історичного часу для кельтів починається лише з гальштатської культури (VIII-VI ст. до н. е.) першої половини раннього залізного віку, яка більшістю сучасних дослідників розглядається як кельтська або протокельтська. У складі цієї культури також безумовно присутній іллірійський компонент, який відігравав досить значну, а можливо й домінуючу роль. Гальштаттська культура, яка отримала свою назву від стародавнього поселення та кладовища на березі Гальштаттського озера (Швейцарія), була широко розповсюджена у Центральній та Західній Європі. Її носії вміли видобувати та обробляти залізо, що надавало їм рішучу перевагу як в економічній, так і у військовій сферах. Крім того, носії гальштатської культури вважаються першими вершниками на Заході, де раніше кінь використовувався лише як тяглова сила. На формування гальштаттської культури значно вплинули контакти з кочівниками Північного Причорномор’я, що простежується у поховальному обряді, деталях кінського спорядження, мистецтві. Ще одним джерелом впливу послужили народи Середземномор’я, насамперед греки та етруски, з якими носії гальштаттської культури підтримували жваві торгівельні контакти.
Гальштаттська культура відома своїми розкішними князівськими похованнями, які вказують на наявність глибокої майнової та соціальної диференціації. Представників гальштаттської знаті ховали у просторих дерев’яних камерах під курганами (нерідко увінчаними кам’яною «бабою» типово кочівницького стилю), на дерев’яному чотириколісному возі, у супроводі великої кількості посуду, прикрас та зброї, виготовлених з бронзи, срібла та золота, а також залишків ритуальної трапези - частини туші кабана. Найвідоміші князівські поховання походять з Вікс (Франція) та Хохдорфу (Німеччина) й датуються кін. VI ст. до н. е.
На зламі VI-V ст. до н. е. відбулися істотні культурні, соціально-економічні та демографічні зрушення, які унаслідок яких у Центральній Європі формується новий тип матеріальної культури, який отримав свою назву від містечка Ла Тен, розташованого поблизу озера Невшатель (Швейцарія). Латенська культура існувала в Європі протягом п’яти століть і дала свою назву другому періоду раннього залізного віку.
