Цінність роду та сім’ї – основа буття кельтів-язичників
Сьогодні у літературі можна зустріти всілякого роду матеріали про родинні стосунки. В більшості випадків вони стосуються питання нинішнього жахливого стану сімейно-родових відносин у сучасному суспільстві. А чи так воно було завжди?
Ні! Навіть якщо ми будемо говорити лише про наших предків – давніх кельтів - , то можемо прийти лише до одного висновку: кельти минувшини, які суцільно перебували у відносинах родо-племінного ладу, мали ідеальні родинні стосунки. У кельтів-язичників давнини базовою спільнотою суспільства була сім’я. Звісна річ, що вона була повноцінною та багаточисельною, а зовсім не такою жалюгідною, якою є родина сьогодні – мати-одиначка і син або донька. Ні! Давні кельти мали багатодітні сім’ї, які утворювали міцні спільноти вищого порядку – роди. Це були кровно-споріднені об’єднання, які проживали на певній території, мали солідні засоби виробництва і значні людські ресурси. Звідсі, з роду власне й починалося почуття Малої Батьківщини – землі, яка по крові і за народженням була рідною. Такі роди і забезпечували життєдіяльність людини.
Але, говорячи про таку життєдіяльність, не можемо мати на увазі лише господарсько-економічний аспект. Звісно, людина потребує харчів, одягу і житла. Але, на відміну від переважної більшості сучасних людей, давні кельти-язичники не жили лише потребами поїсти-вдягтися-поспати. Бо язичництво передає своїм носіям потребу в духовності. Включаємо сюди любов між чоловіком та дружиною, між батьками й дітьми та між усіма іншими близькими родичами, любов до рідної землі, а також, безумовно, й до рідних Богів та Богинь. Тобто, родинні спільноти кельтів-язичників минувшини були просякнути любов’ю, чистоту яких можна порівняти з незайманною чистотою льодовиків Ґренландії. В той час, як сучасні родинні стосунки, які освячує пануюча в суспільстві „церква”, цілком отруєні збоченнями, розлученнями, утробним дітовбивством і т.п.
Кровно-родинною спільнотою більшого за рід порядку у давніх кельтів-язичників були племена. Вони виконували практично ті самі завдання, що й звичайні роди, але у більших масштабах і щодо кількості людей (декілька спорідненних родів), і щодо обсягу території. Крім того, зазвичай плем’я виступало військовим ополченням, яке протистояло загарбникам землі.
Сутінсть кельтського відчуття родини не є настільки спрощенним, яким воно є сьогодні, коли сім’я створюється лише тому, що „вік підійшов”, або тому, що „треба би й дітей мати”. Ні! Кельтські язичники створювали та створюють сім’ї насам-перед на засадах любові. І тільки! А не заради економічної вигоди або статевих чи вікових потреб, як це робиться сьогодні.
Кажуть, що народ зникає, коли втрачає рідну мову. Ні, це не так. Історія і сьогодення знає багато прикладів, коли народи з тих чи інших причин втрачали мову предків, але століттями зберігали своє буття (ірландці, шотландці, іудеї, цигани і ін.). Справді ж згубною для любого народу є втрата або погіршення природних родинних стосунків: неповна сім’я (мати-одиначка з дітьми), одностатеві „шлюби”, лише одна-дві дитини у сім’ї, існування в родині лише двох поколінь (батьки і діти) і т.д. Ось за таких умов і відбувається вимирання любого народу: якщо у родині є лише один з батьків, то у дітей не відбувається повноцінний процес виховання; якщо практикується створення пари „мати-мати” або „тато-тато”, то діти, які виростають у такій сім’ї, отримують спотворене уявлення про справжню природу кохання та родинних стосунків, стають збоченцями; наявність лише однієї-двох дітей призводить до кількісного зменшення народу вцілому; створення та існування сім’ї на рівні лише двох поколінь – батьки-діти – виключає формування у дітей відчуття великої родини – роду, клану та племені.
Отже кельто-друїдистам треба берегти свої родинні стосунки, усвідомлюючи за ними роль збереження рідного народу.
