Сьогодні у літературі можна зустріти всілякого роду матеріали про родинні
стосунки. В більшості випадків вони стосуються питання нинішнього жахливого
стану сімейно-родових відносин у сучасному суспільстві. А чи так воно було
завжди?
Ні! Навіть якщо ми будемо
говорити лише про наших предків – давніх кельтів - , то можемо прийти лише до
одного висновку: кельти минувшини, які суцільно перебували у відносинах
родо-племінного ладу, мали ідеальні родинні стосунки. У кельтів-язичників
давнини базовою спільнотою суспільства була сім’я. Звісна річ, що вона була
повноцінною та багаточисельною, а зовсім не такою жалюгідною, якою є родина
сьогодні – мати-одиначка і син або донька. Ні! Давні кельти мали багатодітні сім’ї,
які утворювали міцні спільноти вищого порядку – роди. Це були кровно-споріднені
об’єднання, які проживали на певній території, мали солідні засоби виробництва
і значні людські ресурси. Звідсі, з роду власне й починалося почуття Малої
Батьківщини – землі, яка по крові і за народженням була рідною. Такі роди і
забезпечували життєдіяльність людини.
Але, говорячи про таку
життєдіяльність, не можемо мати на увазі лише господарсько-економічний аспект.
Звісно, людина потребує харчів, одягу і житла. Але, на відміну від переважної
більшості сучасних людей, давні кельти-язичники не жили лише потребами
поїсти-вдягтися-поспати. Бо язичництво передає своїм носіям потребу в
духовності. Включаємо сюди любов між чоловіком та дружиною, між батьками й
дітьми та між усіма іншими близькими родичами, любов до рідної землі, а також,
безумовно, й до рідних Богів та Богинь. Тобто, родинні спільноти
кельтів-язичників минувшини були просякнути любов’ю, чистоту яких можна
порівняти з незайманною чистотою льодовиків Ґренландії. В той час, як сучасні
родинні стосунки, які освячує пануюча в суспільстві „церква”, цілком отруєні
збоченнями, розлученнями, утробним дітовбивством і т.п.
Кровно-родинною спільнотою
більшого за рід порядку у давніх кельтів-язичників були племена. Вони
виконували практично ті самі завдання, що й звичайні роди, але у більших
масштабах і щодо кількості людей (декілька спорідненних родів), і щодо обсягу
території. Крім того, зазвичай плем’я виступало військовим ополченням, яке
протистояло загарбникам землі.
Сутінсть кельтського відчуття
родини не є настільки спрощенним, яким воно є сьогодні, коли сім’я створюється
лише тому, що „вік підійшов”, або тому, що „треба би й дітей мати”. Ні!
Кельтські язичники створювали та створюють сім’ї насам-перед на засадах любові.
І тільки! А не заради економічної вигоди або статевих чи вікових потреб, як це
робиться сьогодні.
Кажуть, що народ зникає, коли
втрачає рідну мову. Ні, це не так. Історія і сьогодення знає багато прикладів,
коли народи з тих чи інших причин втрачали мову предків, але століттями
зберігали своє буття (ірландці, шотландці, іудеї, цигани і ін.). Справді ж
згубною для любого народу є втрата або погіршення природних родинних стосунків:
неповна сім’я (мати-одиначка з дітьми), одностатеві „шлюби”, лише одна-дві
дитини у сім’ї, існування в родині лише двох поколінь (батьки і діти) і т.д.
Ось за таких умов і відбувається вимирання любого народу: якщо у родині є лише
один з батьків, то у дітей не відбувається повноцінний процес виховання; якщо
практикується створення пари „мати-мати” або „тато-тато”, то діти, які виростають
у такій сім’ї, отримують спотворене уявлення про справжню природу кохання та
родинних стосунків, стають збоченцями; наявність лише однієї-двох дітей
призводить до кількісного зменшення народу вцілому; створення та існування
сім’ї на рівні лише двох поколінь – батьки-діти – виключає формування у дітей
відчуття великої родини – роду, клану та племені.
Отже кельто-друїдистам треба
берегти свої родинні стосунки, усвідомлюючи за ними роль збереження рідного
народу. Artorix
|