В нашому суспільстві з боку панівної нині християнської спільноти новонавернений язичник завжди отримує на свою адресу звинувачення у зраді рідної віри, віри предків. Він одразу таврується як „сектант”, „сатаніст” і „відступник”. І жодного шансу на своє виправдання не отримує. Що поробиш, поки що християни є кількісно більшою спільнотою, ніж язичники.

     Нас зараз повинно турбувати інше: християни цілеспрямованно поширюють у суспільстві цілком брехливу інформацію про зраду „рідної (християнської) віри ” тими, хто навертається у язичництво. Ось цей факт ми зараз і спростуємо.                                       

     Тисячоліттями наші предки жили під благословенням своїх рідних язичницьких Богів та Богинь. Тих, які від самого початку буття народу супроводжували його. Життя народу було щасливе і не потребувало ніяких „змін на краще”. Та ось до наших земель прийшли „проповідники” і почали переконувати, що тільки віра у ізраїльського бога зробить людину щасливою. Та народ не бажав зраджувати рідну віру. Тому, підкуплені обіцянкою всевладності, очільники народу дослухалися брехливих порад християнських проповідників, і примусово почали заганяти своїх підданних до чужої віри. А щоб ніхто не провадив обряди рідним Богам і Богиням таємно, почали знищувати всі Святилища.

     Тепер, враховуючи вищенаведене, поміркуймо, хто насправді є зрадником – одні з наших предків, які спокусилися на брехливі обіцянки проповідників християнства щодо „щасливого” життя після смерті, чи ті правдиві люди, які відчули пок-лик рідних Богів та Богинь та сором за їхню зраду, вчинену своїми предками. Звісна річ, що зрадники – слабовольні предки.

     Тому наше завдання – завжди і усюди поширювати правду про рідну віру – язичництво та заперечувати той факт, що ті люди, які повертаються до віри предків, є „зрадниками”, „сектантами” та „сатаністами”. І треба доводити той факт, що зрадниками є наші земляки, які й зараз восхваляють ізраїльського бога.