Теодор Моммзен у своїй фундаментальній праці "Історія Риму", узагальнивши стародавні розповіді, склав зведену характеристику бойових традицій кельтів...
Переважна більшість науковців вважає прабатьківщиною кельтів територію сучасних південно- і західнонімецьких земель: Баварії, Вюртенберга, Гессена і Рейнської області.
На ранніх етапах історичного розвитку основу економічного устрою стародавніх кельтів становило відгінне скотарство тому вони здебільшого селились на берегах річок.
З формуванням латенської культури пов’язаний період кельтської військової експансії. На поч. IV ст. до н. е. кельти перейшли Альпи через Малий Сен-Бернар і напали на долину р. Пад (суч. По), що була заселена етрусками.
На сьогоднішній день достатньо точно встановлено хронологію проникнення кельтів на українські терени. Їхні перші озброєні загони, які не залишали після себе значних слідів, з’явилися в українській частині Верхнього Потисся десь між 340 та 260 роками до н. е., однак українські землі починають насправді цікавити кельтів з середини ІІІ ст. до н. е., у період, коли середземноморські держави посилили тиск на кельтські племена, примушуючи їх шукати нові землі на півночі та сході.
На перший погляд, може здатися, що між нашим сьогоденням та представниками цього давнього етносу, який населяв Європу багато років тому, немає та і не може бути якого-небудь зв'язку, окрім певної лінгвістичної чи історичної наслідковості.
