Вівці є неодмінним атрибутом кельтської культури. По-перше, майже половина свят кельтського Колеса року – Імболк, Белтайн і Самхейн - пов’язані сáме з вівцями. Наприклад, на Імболк у овець починає з’являтися молоко. На свято Белтайн на літній випас відправляють овець. На свято Самхейн вівці повертаються з літнього випасу. Однак сáме на Імболк, коли овече молоко використовується в святковій обрядовості, відбувається найбільше пошанування вівчарства.

      У Карпатах вівчарський промисел з’явився сáме завдяки нашим предкам – давнім кельтам. Тобто, 2400 років тому назад. І нині в культурі і традиціях сучасних народів Карпат є досить великий обсяг давньокельтського вівчарського надбання. Ми їх знаходимо в архітектурі (пастуші колиби й гуцульські ґражди), в одязі (наприклад, використання карпатськими горцями широкого шкіряного паска - череса), в мові (збірно-розбірні загони для овець в Карпатах називають словом „сáлаш”, яке має давньокельтський відповідник – selua, тобто „володіння, власність”) і в інших сферах життя.

      Зауважимо, що вівчарство (як і всі інші види скотарства) Карпат веде свій початок сáме від давніх кельтів, а не від слов’ян-хліборобів. Бо ніяк не могло скотарство з’явитися від хліборобів-слов’ян, які прийшли до Карпат аж на п’ять століть пізніше від скотарів-кельтів.

Вівці на випасі в священних кельтських горах Ґортон, що в Карпатах